Перший день в анатомічці пахне формаліном і чимось ще — чим саме, я досі не можу описати точно. Не смертю, ні. Просто чимось, від чого перехоплює дихання і хочеться вийти.

Я не вийшла.

Поруч зі мною стояли дванадцять людей — поляки, українці, один хлопець з Грузії. Всі мовчали. Викладач розпакував препарат і почав говорити. Швидко, польською, з краківським акцентом. Я розуміла відсотків сімдесят. Решта — здогадувалась по контексту і виразу обличчя сусідки, яка явно розуміла все.

Тоді я подумала: може, я зробила помилку.

Мене звати Аня, мені 23, я з Харкова. Другий рік навчаюсь на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Ягеллонський — це не просто університет. Це один із найстаріших університетів Європи, заснований у 1364 році. Коллегіум Медікум — медичний факультет — існує майже стільки ж.

Я потрапила сюди через рік після того як ми виїхали з Харкова. Рік інтенсивної польської, вступний іспит з біології та хімії, три тижні очікування результатів. Зарахували.

Зараз я вам розповім не про те як це круто — а про те як це насправді.

Сесія в січні

Анатомія — перший і головний жах першого курсу медицини скрізь у світі. В Ягеллонському — особливо. Програма величезна, деталізація — до найдрібнішого нерва в людському тілі. Іспит — усний, з препаратом у руках.

За тиждень до іспиту я не спала нормально жодної ночі. Вчила по дванадцять годин на день. Флешкарти, схеми, латинські назви — m. flexor digitorum superficialis, n. musculocutaneus, foramen ovale. Сотні термінів, які треба не просто знати, а миттєво впізнавати на реальному препараті.

В ніч перед іспитом я сиділа на кухні гуртожитку о третій ранку з кавою і підручником. Поруч — Карина, однокурсниця з Дніпра, яка вчила те саме. Ми не розмовляли. Просто сиділи поруч — і це чомусь допомагало.

Вранці я зайшла до аудиторії, витягла білет і отримала питання про плечове сплетення. Саме те, що я повторювала останні три дні.

Склала на відмінно. Вийшла з аудиторії, зателефонувала мамі і заплакала просто в коридорі. Не від радості навіть — просто відпустило.

Краків і я

Я не збиралася любити це місто. Їхала сюди як їдуть на роботу — треба, значить їду.

Але Краків — підступний. Він не вражає одразу як Варшава чи Відень. Він просто є — і поступово стає твоїм. Ринкова площа о сьомій ранку, коли туристів ще немає і голуби ходять по бруківці як господарі. Трамвай номер вісімнадцять через весь центр за сорок грошів зі студентською карткою. Кав'ярня на Казімєжі де я вчу гістологію щосуботи вже другий рік поспіль — і бариста вже знає що мені американо без цукру.

Я живу в гуртожитку за п'ятсот злотих на місяць. Це менше ніж сто двадцять євро. За Краків — неймовірно. За Варшаву — фантастика.

Про що мовчать ті хто їде вчитися за кордон

Самотність — не одноразова. Вона приходить хвилями.

Перший місяць — гостра, майже фізична. Потім відпускає. Потім знову — на Новий рік, на день народження, коли чуєш якусь пісню або запах якийсь знайомий. Харків — не просто місто де я виросла. Це місто якого більше немає таким, яким я його знала.

Я навчилася жити з цим. Не «подолала» — саме навчилася жити поруч із цим відчуттям, не даючи йому керувати.

Допомагає робота. Допомагають однокурсники — особливо Карина і Остап з Тернополя, з якими ми разом готуємося до кожної сесії. Допомагає те, що медицина не дає часу надовго залипати у власних думках — просто фізично немає коли.

Що я знаю зараз чого не знала тоді

Польська медична програма і українська — різні. Не краща чи гірша, просто інша. Якщо готуєшся до вступного іспиту — бери польські підручники, не українські. Це не очевидно але критично важливо.

B2 з польської — не «знаю мову». B2 — це коли можеш дискутувати на семінарі, читати наукові тексти і не губитися коли викладач говорить швидко. До цього треба готуватися мінімум рік, краще — півтора.

Гуртожиток — подавай заявку в перший же день після зарахування. Не завтра, не наступного тижня. В перший день.

І ще одне — найважливіше. Перший день в анатомічці коли пахне формаліном і ти нічого не розумієш і думаєш що зробила помилку — це не ознака того що треба їхати назад. Це просто перший день. Таких днів буде ще багато. І кожен наступний — трохи легший.

Я досі іноді думаю про ту кватирку.

Закрила, до речі. Повернулась з анатомічки і закрила.